Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Опубликовано: 02.11.2016

видео Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Ніхто не забутий, ніщо не забуто ...

Незабаром завітає на нашу землю весна і своїм цвітом оновить її. Все оживе, проснуться, набереться краси і молодості. Здається, що навесні ми по-особливому, ніжно й трепетно, любимо рідну землю. Бо саме з весною приходить до нас велике свято Перемоги у Вітчизняній війні.

Ти прийшла, Перемого, слідами війни,

З-під заліза і попелу - цвітом весни,

Тим навічним вогнем, що горить - не згоря,

Обеліском, який увінчала зоря.

Минають роки, відлітають у вічність. .. Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, если замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам'ять про тих, хто віддав заради Перемоги своє життя.

Бесіда з учнями.
Учениця.

Не спиться ще вдовам, бо туга лишилась,

Для их і сьогодні війна не скінчилась.

Серця в их назавжди тривогою скуті:

http://bila-tserkva.eu/ua/fullnews/147857 і ніщо не забуте!
Вчитель. Ніхто не забутий і ніщо не забуте! Саме на таку тему ми і прове­демо сьогоднішнє свято-зустріч. Бо тільки той, хто пам'ятає минуле, вартий майбутнього.

Не одна мати так і не дочекалася синів з війни, не одна вдова ще й сьогодні виглядає чоловіка, а діти ждуть батьків, хоч издавна вже самі стали батьками. Ось послухайте, який сон приснився одній з матерів, яка одержала звістку, що її син пропав безвісти.

Сниться мені, - розповідає Марія Семенівна, - що вийшла я у широкий степ, стала посеред нього та й питаю:

- Скажи, сивочолий, де мені синочка шукати? Забарився з війни, не можу дочекатися його, може знаєш, де могила його?

А степ мовив високими полинами: «Що тобі сказати, сива мати, багато славних лицарів лежить у моїй землі. Вічним сном сплять старі й молоді, що склали здесь буйні голови издавна колись. Та найбільше полягло в остан­ню страшну війну. Був здесь запеклий бій, крові пролилося чимало. Й сразу тяжко мені від неї. Ти йди далі, там стоїть курган, а на ньому орел гніздиться, може він знає, де твій син».

Прийшла я до кургану, а на ньому й справді орел сидить. Я й питаю його: «Скажи, сизий соколе, чи не бачив ти мого синочка, Михайла? »

Розпростер орел широкі крила, підняв гордо голову, подивився у степ та й каже: «Іди, мати, на край степу, там, в одинокій могилі ле­жить боец, твій син».


Ніхто не забутий, ніщо не забуте


Ніхто не забутий, ніщо не забуто

 






© 2009 Broadway 21 Records
Все права сохранены.


rss
rss